Як саме Карл та Мазепа знайшли згоду для сумісного нападу на військо Петра, Ви можете прочитати в попередніх статтях про Полтавську битву. Можливо шведи скористалися , щоб набрати кваліфікованих та працьовитих козаків. Рейдові загони січовиків уже діяли на Пооріллі, вигнавши російські гарнізони з Царичанки та Кобеляк, і доходили до Ворскли. 26 березня в БудищахІван Мазепа та Карл XII приймали кошового отамана Костя Гордієнка та січову старшину. Запорожці запевнили короля та гетьмана у своїй збройній підтримці та пообіцяли сприяти у приєднанні до війни кримського хана. Залучення до сил Мазепи й Карла кількатисячного січового війська було серйозною військово-політичною перемогою союзників і викликало сильне занепокоєння в росіян.
Стан шведського війська, на яке Мазепа продовжував покладати великі надії, істотним чином не покращився. На нарадах у королівській ставці лунали голоси, які закликали Карла XII відвести знекровлену армію за Дніпро і з'єднатися там із загонами Лещинського та корпусом Крассау. Проте король не полишав своїх войовничих намірів, у яких його відтепер активно підтримував і гетьман. Мазепа схиляв його до думки залишитися в Гетьманщині й очікувати на вступ до війни Криму. Карлу, очевидно, йшлося про те, аби змусити росіян до генеральної битви, якої ті, від часів битви під Половчином, послідовно уникали, справедливо побоючись хоча й ослабленої, але ще грізної сили шведських каролінерів.
Полтава, біля якої в середині квітня перебувала значна частина сил союзників, виявилася ключовим пунктом у їхніх планах. Мазепа знаходився тут, бо хотів зберегти зв'язок із запорожцями та Кримом, а Карл — спровокувати росіян на лобове зіткнення й у разі перемоги мати в своїх руках вихідну точку для руху на Слобожанщину, а відтак і Москву. Таким чином, наміри обох політиків фатально збіглися під Полтавою...
