Суспільно-політична ситуація в регіоні перед входженням полтавських земель до складу Корони Польської - козацька Полтавщина - Каталог статей Полтави - Полтава Фото - фотографии
в Полтаві занадто багато цікавих місць та подій, які необхідно сфотографувати, і якщо Ви не носите фотоапарат з собою, а маєте мобільний камерофон - ця збірка статей буде у пригоді.
збірник документів і матеріалів, з яких можне дізнатися, як невеличке поселення, що служило фортецею, виросло у велике місто з розвиненою промисловістю та культурою за більш як 1100-літню свою історію
Суспільно-політична ситуація в регіоні перед входженням полтавських земель до складу Корони Польської
цикл Під владою Речі Посполитої: II-а пол. XVI - I-а пол. ХVII ст.
Суспільно-політична ситуація в регіоні перед входженням полтавських земель до складу Корони Польської
Після розпаду і знищення монголо-татарською навалою земель колись могутньої Київської Русі розпочалася активна боротьба за землі, що раніше належали цьому державному утворенню. Основними претендентами на києворуську спадщину стали Галицько-Волинське князівство, Королівство Польське та Велике Князівство Литовське, яке щойно розпочало набирати силу і знаходилося в процесі утворення і становлення як держава. Згодом до них приєдналося і Московське велике князівство. Перші серйозні спроби експансії на українські землі належать Королівству Польському і відносяться до часів Данила Галицького. Однак ці спроби захоплення сусідніх територій не мали суттєвого результату аж до середини XIV століття, коли в 1340 р. помер останній представник династії Романовичів галицько-волинський князь Болестав-Юрій II Тройденович. Саме тоді до Польщі було приєднано частину території Західної України - Галичину. Тоді ж Волинь і Поділля входять до складу молодої литовської держави. Трохи пізніше до неї влилися і землі Подніпров'я.
Після смерті великого князя литовського Вітовта, у 1430 р., завдяки зусиллям якого Велике Князівство Литовське досягло найвищого злету і було визнане в Європі за королівство, ситуація у литовській державі різко змінилася. З переходом литовського великокнязівського столу до брата Вітовта польського короля Владислава П Ягайла розпочалася інтенсивна інкорпорація земель колишнього Великого Князівства Литовського до складу Корони Польської. Стосувалося це і нинішніх українських земель і зокрема території колишнього Київського князівства. Щоправда, необхідно зауважити, що реально українські землі, зокрема Київщина та Переяславщина, увійшли до складу Королівства Польського лише у 1569 році під час Люблінського сейму, на якому вирішувалося питання злиття двох держав Королівства Польського та Великого Князівства Литовського в одну державу - Річ Посполиту. Саме цей рік можна вважати точкою відліку активного просування польської шляхти на українські землі, у т. ч. і Полтавщину, та їх колонізацію.
Питання об'єднання двох сусідніх держав стояло на порядку денному не одне десятиліття. Договір про їх злиття в одну державу досягнутий ще за часів Вітовта та Ягайла в Городлі був пізніше поновлений у 1501 р. за короля Олександра, организації в ті часи був неможливий, зате зараз це дуже легко зробити.
Городельська унія, укладена на спільному засіданні польського та литовського сеймів 2 жовтня 1413 р. зважаючи на існуючу загрозу з боку хрестоносців, повторно підтвердила чинність умов Кревської, 1385 р., унії, спрямованих на об'єднання Корони Польської та Великого Князівства Литовського в одну державу. Привілей 1501 р., виданий королем Олександром, підтвердив рішення Городельської унії знову, в котрий уже раз заявивши, що Польща і Литва повинні мати одного короля, єдиний сейм та ліквідувати кордони між собою. Однак Литва мала право зберігати за собою назву Великого Князівства Литовського та окремі посади державців. Зберігши всі права за литвинами, в таких було відмовлено представникам руських земель, що входили до Великого Князівства Литовського, тим самим відмовлено їм у рівноправності.
Однак, зважаючи на те, що і Городельський привілей 1413 р., і привілей короля Олександра 1501р., так само як і варшавська декларація 1564 р. були видані польськими королями без згоди керівництва Великого Князівства Литовського та верхівки великого литовського панства, литовці ніколи не вважали їх обов'язковими для себе. Таким чином, реальної сили ці договори та привілеї не мали. Маючи спільного короля, який одночасно носив титул великого князя литовського, держави продовжували жити кожна своїм внутрішнім життям. Звичайно, що така ситуація не могла влаштовувати верхівку польського шляхетства, яке все активніше претендувало на величезні земельні володіння свого сусіда. Розрубати цей гордіїв вузол та здолати небажання верхівки литовського панства до об'єднання могла лише реальна унія. Саме з цією метою у січні 1569 р. у м. Любліні було відкрито так званий «спольний» сейм, який мав вирішити питання остаточного закріплення унії між двома державами - Великим Князівством Литовським та Королівством Польським.
(за матеріалами В.Мокляк "Полтавщина козацька (від Люблінської унії до Коломацької ради)"