Центральний корпус університету - пам'ятник
архітектури першої половини XIX ст. (класичний стиль) - є складовою
частиною ампірного ансамблю міста Полтави, споруджений у 1828-1832
роках за проектом петербурзького архітектора Людвіга Шарлеманя як
приміщення для інституту шляхетних панн.
Заснований 12 грудня 1818 року дружиною генерал-губернатора
Полтавської і Чернігівської губерній М.Г. Рєпніна Варварою Олексіївною
інститут шляхетних панн у Полтаві став першим серед губернських міст
російської самодержавної імперії середнім навчальним закладом закритого
типу для жінок-дворянок.
За столітній період діяльності дівочого інституту в ньому у різні
роки працювали видатні діячі української, російської і чеської культур.
Зокрема, понад 36 років здійснював постійний нагляд за навчальною
роботою відомий український поет-байкар, колишній ректор харківського
університету, професор П.П. Гулак-Артемовський. Довгі роки членом
дворянської опікунської ради інституту працював видатний український i
російський поет, драматург В.В. Капніст.
Мистецтва фортепіанної гри та італійського співу інституток
навчали відомі піаністи и композитори, збирачі українського фольклору
брати-чехи Єдлічки - Алоїз i Венцеслав.
Тут працювали викладачами художники Іван Зайцев, Катерина Рощина,
Василь Волков, гравер Сплітстессер, викладав словесність зачинатель
українського романтизму Левко
Боровиковський. Дівочий інститут закінчили талановиті сестри Псьол -
Глафіра й Олександра: одна - художниця, друга - поетеса.
З цих стін у 1861 році вийшла відома українська письменниця -
демократка Любов Яновська. У різні роки інститут відвідували І.П.
Котляревський, Т.Г. Шевченко, М.В. Гоголь, В.А. Жуковський, декабристи
- брати Сергій та Матвій Муравйови-Апостоли.
У січні 1918 року інститут шляхетних панн евакуювався до
Владикавказа, де поклав початок заснуванню i розвитку міської жіночої
гімназії. З 1918 року до 1930 року в центральному корпусі колишнього
інституту розташовувалися землевпорядний технікум, дитячий притулок,
школа садівництва та інші заклади, організації, установи.
У 30-их роках у системі новостворюваних вищих навчальних закладів,
покликаних забезпечити стрімко зростаючу потребу в
інженерно-будівельних кадрах для величезного будівельного майданчика,
що ним став увесь СРСР, Полтава стала союзним центром підготовки
інженерів сільськогосподарського будівництва. Відповідно до постанови
уряду СРСР від 23 липня 1930 р. за № 237 про утворення нових вищих
навчальних закладів, наркомат земельних справ українського уряду видав
19 серпня 1930 року наказ про утворення Полтавського інституту
сільськогосподарського будівництва. Багата сільськогосподарськими
традиціями и здобутками Полтавщина з 1920 року готувала в
сільськогосподарському інституті (з факультетом сільськогосподарського
будівництва) кадри для села. Саме цей факультет рішенням Полтавської
міської ради переведено в приміщення колишнього інституту шляхетних
панн - першотравневий проспект, № 24 (центральний триповерховий корпус
та два бокових одноповерхових, не з'єднані з центральним корпуси), яке
стало місцем знаходження нового вищого навчального закладу.
З цих стін у 1861 році вийшла відома українська письменниця -
демократка Любов Яновська. У різні роки інститут відвідували І.П.
Котляревський, Т.Г. Шевченко, М.В. Гоголь, В.А. Жуковський, декабристи
- брати Сергій та Матвій Муравйови-Апостоли.
Серед перших викладачів інституту - випускник київської
політехніки, дипломник видатного вченого-інженера Є.О. Патона - М.С.
Торяник, котрий заснував наукову школу залізобетону в інституті, Є.В.
Платонов - випускник інституту інженерів шляхів сполучення в Петрограді
заснував наукову школу з основ i фундаментів; колишній губернський
архітектор міста Полтави Т.Я. Гардасевич - засновник наукової школи
архітектурного проектування; суспільні дисципліни в інституті викладали
О.К. Касименко, С.Ю. Данішев - у подальшому відомі вітчизняні історики.
У 1933-1934 роках до складу нашого навчального закладу приєднано
факультет сільськогосподарського будівництва саратовського інституту
сільського будівництва разом із 200 студентами. Від 1934 р. бібліотеку
інституту очолив Ю. Жилко - педагог за освітою, поет за покликанням.
У 1938 році він заарештований і розстріляний за рішенням особливої
трійки у НКВС по П
Полтавській області з поширеним у ті часи звинуваченням в
"антирадянській пропаганді". Незважаючи на пережиті втрати в часи
голодомору та репресій, Полтавський інститут інженерів
сільськогосподарського будівництва впевнено долав своє перше
десятиріччя. Кількість кафедр в інституті зросла, і в 1940 році вона
становила вже 20 (математики, фізики, хімії, графіки, теоретичної
механіки, будівельної механіки, будівельних матеріалів, будівельного
виробництва та ін.). В інституті навчалося понад 500 студентів.
За перші десять довоєнних років навчально-виховної діяльності колектив
інституту підготував понад 800 дипломованих спеціалістів -
інженерів-будівельників для села.
Із початком великої вітчизняної війни 22 червня 1941 року на плечі
викладацького і студентського колективу, ректорату інституту лягла
тяжка ноша відповідальності за евакуацію колективу в далекий Уральськ.
Випускники-інженери, викладачі-чоловіки були мобілізовані для участі у
боях із фашистами. Студенти, продовжуючи навчатись, доглядали
поранених, заготовляли паливо. 19 жовтня 1943 року колектив інституту повернувся до Полтави,
котру їм довелося відбудовувати так само, як зруйноване приміщення
інституту. Перші післявоєнні десять років навчання викладачі i студенти
працювали у пристосованих приміщеннях за адресою вул. Шевченка, 8.
Разом із відбудовою зруйнованого приміщення інституту інженерів
сільськогосподарського будівництва (від 1961 року -
інженерно-будівельного інституту) зростав i мужнів колектив навчального
закладу, зміцнювалася й розвивалася його матеріальна база.
Протягом 1954-1971 років відкриваються нові факультети;
промислового та цивільного будівництва, архітектурний,
санітарно-технічний, загальнотехнічний, заочний із вечірнім
відділенням, підвищення кваліфікації, зусиллями ректорату в цей час
організовується будівництво лабораторного, правого i лівого корпусів,
нових гуртожитків для студентів. У ці роки успішно діяло студентське проектно-конструкторське
бюро, створене ще в 1930 році. Разом із відбудовою зруйнованого
приміщення інституту інженерів сільськогосподарського будівництва (від
1961 року - інженерно-будівельного інституту) зростав i мужнів колектив
навчального закладу, зміцнювалася й розвивалася його матеріальна база.
Протягом 1954-1971 років відкриваються нові факультети;
промислового та цивільного будівництва, архітектурний,
санітарно-технічний, загальнотехнічний, заочний із вечірнім
відділенням, підвищення кваліфікації, зусиллями ректорату в цей час
організовується будівництво лабораторного, правого i лівого корпусів,
нових гуртожитків для студентів. У ці роки успішно діяло студентське
проектно-конструкторське бюро, створене ще в 1930 році.
3 1992 року колектив навчального закладу реформується із
монопрофільного будівельного інституту, який готував фахівців за 6
спеціальностями, в університет із підготовкою спеціалістів за 26
напрямами: економічного електромеханічного, екологічного,
архітектурного, будівельного тощо. Копіткою роботою всього
професорсько-викладацького колективу навчального закладу над
підготовкою навчальних робочих програм та планів,
навчально-лабораторної i матеріально-технічної бази, науково-методичної
літератури створені передумови його успішної акредитації за ІV,
найвищим, міжнародним рівнем та перейменування його згідно з рішенням
кабінету міністрів України від 29 серпня 1994 року на Технічний
Університет, а згiдно з указом Президента Украiни №302/2002 вiд 27 березня 2002 року надання йому статусу Нацiональний.
21 червня 1997 року з нагоди відзначення передовою громадськістю
світу, України 100-річного ювілею від дня народження видатного
теоретика космонавтики Юрія Кондратюка, рішенням уряду нашому
навчальному закладу присвоєно його ім'я.
